Уреаплазмоз

Уреаплазмоз — симптоми і лікування

Що таке уреаплазмоз? Причини виникнення, діагностика і методи лікування розберемо в статті доктора, уролога зі стажем в 24 роки.

Визначення хвороби, причини захворювання

Уреаплазмоз — цегрупа запальних і дисбіотичних захворювань, асоційованих з уреаплазмами (Ureaplasma species). З 1995 р. розрізняють два види уреаплазм: Ureaplasma urealyticum і Ureaplasma parvum. Геном U. urealyticum значно більше U. parvum. В даний час неможливо стверджувати, що будь-якої з видів є явним патогеном або навпаки — сапрофітом.

Уреаплазми — умовно-патогенні мікроорганізми, які часто виявляються на слизових оболонках сечостатевих органів, верхніх дихальних шляхів і в рото-носоглотці.

Вперше уреаплазми були виділені в США від темношкірого хворого негонококовим уретритом в 1954 р.

Перше попадання уреаплазм в чоловічу уретру, як правило, викликає уретрит-запалення сечівника. Є дані про те, що у жінок уреаплазми асоційовані з гострими запальними захворюваннями органів малого тазу (ЗЗОМТ), а також з бактеріальним вагінозом. Доведена роль уреаплазм у виникненні бронхолегеневих захворювань у новонароджених (бронхіт, пневмонія) і післяпологового хорионамнионита.

Роль уреаплазм в патології людини до кінця не встановлена. Триває вивчення патогенетичного зв’язку цих мікроорганізмів з широким спектром захворювань з різних сфер:

  • захворювання сечостатевих органів у чоловіків: безпліддя, простатит, везикуліт, епідидимоорхіт;
  • урогенітальна патологія у жінок: ВЗОМТ, безпліддя, запалення бульбовагінальної залози;
  • патологія новонароджених. Існують дані про те, що наявність уреаплазм призводить до низької ваги новонародженого і зниження бала за шкалою Апгар;
  • патологія породіль: передчасні пологи, передчасний розрив навколоплідного міхура, звичний викидень, завмерла вагітність і т. д.;
  • сечокам’яна хвороба, цистит. Уреаплазми виявляли у віддалених з нирок конкрементах в біоптатах сечового міхура, а експерименти з інфікування мишей призводили до появи у них уратних каменів в нирках.

Уреаплазми часто входять до складу нормальної мікрофлори уретри і піхви. Частота виявлення уреаплазм становить в середньому 40% в сечостатевих органах у жінок і 5-15% у чоловіків. При цьому U. parvum виявляється значно частіше, ніж U. urealyticum (38% проти 9%).

Уреаплазми поширюються за допомогою сексуальних контактів. Чим більше сексуальних партнерів протягом життя, тим частіше колонізація уреаплазмами піхви або уретри. Уреаплазми передаються новонародженим при проходженні через родовий канал. При цьому відбувається колонізація слизової вульви і піхви у дівчаток і носоглотки у обох статей. Частота виявлення уреаплазм у новонароджених може досягати 30% і вище, знижуючись до декількох відсотків до першого року життя.

У подальшому зростання частоти колонізації уреаплазмами починається з моменту початку статевого життя (в 14-18 років).

Симптоми уреаплазмоза

Симптоматика різниться в залежності від виниклого захворювання.

Уретрит може проявлятися мізерними виділеннями і палінням в сечівнику, прискореним сечовипусканням. Без лікування уретрит схильний до саморозрішення: симптоми затихають, пацієнт заспокоюється. Перенесений уретрит збільшує ймовірність виникнення в майбутньому запалення передміхурової залози — простатиту. Крім того, ускладненнями уретриту можуть бути епідидимоорхіт-запалення яєчка і його придатка, везикуліт — насіннєвого бульбашки і, рідко, куперит — бульбоуретральной залози.

Гострий сальпінгоофорит, ендометрит можуть проявлятися тягнуть болями внизу живота, лихоманкою, слабкістю і виділеннями з піхви. Запальні захворювання тазових органів у жінок-закономірний наслідок бактеріального вагінозу, що спостерігається при виявленні уреаплазм. Симптоми захворювання можуть швидко посилюватися, нерідко потрібна госпіталізація в гінекологічний стаціонар.

Крім запальних захворювань уреаплазми, крім багатьох інших мікроорганізмів, асоційовані з бактеріальним вагінозом.

Бактеріальний вагіноз, як правило, супроводжується виділеннями з неприємним запахом, який до того ж посилюється під час близькості.

Захворювання привертає до акушерсько-гінекологічних ускладнень: передчасних пологів, народження з низькою вагою.

Автор статті поділяє погляди світових експертів в області урогенітальної патології (Jenny Marazzo, Jorma Paavonen, Sharon Hillier, Gilbert Donders) на відсутність зв’язку уреаплазм з виникненням цервіціта та вагініту.

Тут необхідно зауважити, що російський гайдлайн закликає проводити лікування цервіціта та вагініту, базуючись на етіологічної ролі уреаплазм при цих захворюваннях, що, звичайно ж, є помилкою.

Патогенез уреаплазмоза

Уреаплазми — умовно-патогенні мікроорганізми, тобто їх хвороботворні властивості реалізуються тільки при особливих умовах: висока концентрація на слизовій, імуносупресія та інші.

Уреаплазми прикріплюються до поверхні слизової оболонки за допомогою цитоадгезиновых протеїнів. Крім уретрального епітелію уреаплазми здатні прикріплюватися до еритроцитів і сперматозоїдів.

Одним з основних факторів патогенності є ферменти фосфоліпаза А і С, під впливом яких в організмі виробляється простагландин — фактор активації скорочення мимовільних м’язів, отже, можливі передчасні пологи. Запальна реакція супроводжується виробленням прозапальних цитокінів — IL 6, 8, 10.

Патогенез уреаплазмоза

Уреаплазми мають IgA-протеазну активність, руйнуючи місцевий захисний фактор слизової оболонки імуноглобулін а.

Патогенез уреаплазмоза

Запальний процес в сечівнику розвивається при великій концентрації уреаплазм. Так показано, що 103 КУО/мл і вище асоційоване з виявленням 12 і більше лейкоцитів на мл в уретральном вмісті.

Особливі фактори патогенезу реалізуються при виникненні бактеріального вагінозу. При цьому слабшають фактори місцевого імунітету слизової, завдяки чому такі пацієнтки більш схильні до інфікування інфекціями, що передаються статевим шляхом (в т. ч. ВІЛ). Кислотність піхвового вмісту (рН в нормі 3,5-4,5) знижується до нейтрального середовища (рН 6,5-7 і вище). Таким чином, слабшає природний захисний бар’єр проти хвороботворних мікроорганізмів.

Класифікація та стадії розвитку уреаплазмоза

За тривалістю протікання розрізняють гострий і хронічний уретрит. Гострий уретрит – до 2 місяців, хронічний – більше 2 місяців. В останньому випадку розрізняють рецидивуючий і персистуючий уретрит.

Хронічним рецидивуючим уретритом вважається захворювання, при якому лейкоцити в уретрі до кінця лікування прийшли в норму, а через 3 місяці — знову спостерігався їх підйом понад 5 у полі зору (при збільшенні х1000). Хронічний персистуючий уретрит-коли підвищений вміст лейкоцитів спостерігався до кінця лікування і через 3 місяці.

ВЗОМТ має на увазі залучення в процес маткових труб, яєчника і їх зв’язок. Запалення придатків може бути одно – і двостороннім, гострим або хронічним. Основні симптоми: біль внизу живота, в попереку, виділення зі статевих органів, температура 38С і вище.

Ускладнення уреаплазмоза

У чоловіків ускладненнями уретриту є баланопостит-запалення головки і крайньої плоті статевого члена. Також можливі простатит, рідше-епідидимоорхіт і шийний цистит. При цьому уреаплазми не розглядаються в якості самостійного агента, що викликає запалення передміхурової залози. Ймовірно, цей ланцюг ускладнень виникає за допомогою заднього уретриту і реалізується за допомогою уретропростатичного рефлюксу, тобто закидання вмісту задньої уретри в ацинуси простати і сім’явиносні протоки.

У жінок ВЗОМТ може ускладнюватися тубооваріальним абсцесом, зрідка виникають перитоніт і сепсис. У віддалені терміни можливі серйозні ускладнення, що мають соціальні наслідки: хронічний тазовий біль, позаматкова вагітність і безпліддя.

Малоймовірно, що тільки лише наявність уреаплазм в біоценозі піхви призведе до таких ускладнень. Свій патогенний потенціал ці мікроорганізми реалізують спільно з іншими мікроорганізмами, що призводять до дисбиотическим змін — бактеріального вагінозу.

Діагностика уреаплазмоза

Показанням для призначення досліджень для виявлення уреаплазм є клінічні й/або лабораторні ознаки запального процесу: уретрит, ЗЗОМТ. Не слід проводити рутинні дослідження всім пацієнтам, в т. ч. без ознак будь-якого захворювання.

Для виявлення уреаплазм використовуються тільки прямі методи виявлення: бактеріологічний і молекулярно-генетичний. Визначення антитіл: IgG, IgA, IgM неінформативно. Матеріалом для дослідження можуть служити виділення сечостатевих органів, сеча, вагінальний секрет і ін.

  1. Бактеріологічне дослідження дозволяє визначити концентрацію мікроорганізмів, але не розрізняє види Ureaplasma urealyticum і Ureaplasma parvum. У разі позитивного результату буде позначено: “отримано зростання Ureaplasma urealyticum в концентрації 10х КУО / мл”, що може означати і U. urealyticum, і U.parvum.
  2. Молекулярно-генетичне дослідження визначає уреаплазми з точністю до виду. При цьому більш сучасне кількісне дослідження в реальному часі (так звана real-time PCR) визначає концентрацію мікроорганізмів у форматі «геном-еквівалент на мілілітр», це на один логарифм більше, ніж традиційні КУО/мл

Діагностика уреаплазмоза

Бактеріальний вагіноз верифікують за допомогою критеріїв Амсела:

  1. слівкообразние виділення на стінках піхви з неприємним запахом;
  2. позитивний аміновий тест (посилення “рибного” запаху при додаванні в вагінальний секрет 10% КОН);
  3. підвищення рН вагінального вмісту вище 4,5;
  4. наявність ключових клітин при мікроскопії вагінального вмісту.

При наявності будь-яких 3-х з 4-х критеріїв діагноз є встановленим. Проте, зважаючи на трудомісткість виконання, неможливості вимірювання рН оцінка критеріїв Амсела утруднена. Існують комерційні панелі дослідження на основі кількісних молекулярно-генетичних методів («Флороценоз», «Инбиофлор», «Фемофлор»), з допомогою яких визначають діагноз «бактеріальний вагіноз».

уреаплазмоз

Лікування уреаплазмоза

Лікування показано тільки в тих випадках, коли в результаті обстеження виявлено очевидний зв’язок уреаплазм із запальним процесом. У разі здорового носійства уреаплазм лікування не показано. Порочною є практика призначення терапії всім особам, у яких виявлені уреаплазми.

Лікування показано донорам сперми і при безплідді, коли інших його причин не виявлено.

Недавні бактеріологічні дослідження показали високу активність відносно уреаплазм доксицикліну, джозаміцину і ряду інших антимікробних препаратів.

Згідно з клінічними рекомендаціями Російського товариства дерматовенерологів при неускладненому захворюванні — уретрит — проводять 10-денні курси лікування:

  • Доксициклін моногідрат 100 мг по 1 таб. 2 рази на день;
  • або Джозамицин 500 мг по 1 таб. 3 рази на день.

При персистенції запального процесу курс може бути продовжений до 14 днів.

При виявленні бактеріального вагінозу призначають вагінальні препарати:

  • Метронідазол вагінальний гель0,75% на ніч 5 г протягом 5 днів;
  • або Кліндаміцин-крем 2% на ніч протягом 7 днів.

Важливо зауважити, що метою лікування не є «вилікувати уреаплазми», повної ерадикації цих мікроорганізмів не потрібно. Важливо лише вилікувати захворювання: уретрит, бактеріальний вагіноз, ВЗОМТ. У більшості випадків лікування сексуального партнера не потрібно.

Прогноз, профілактика

Обмеження числа сексуальних партнерів, застосування бар’єрних методів контрацепції зменшують колонізацію уреаплазм. У тих випадках, коли вже є носійство уреаплазм, необхідно профілактичне обстеження і консультація у профільних фахівців перед:

  • плануванням вагітності;
  • майбутніми оперативними втручаннями на сечостатевих органах;
  • донорством сперми.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code