Існує цілий ряд стереотипів про жіночий колір волосся. Якщо брюнетка, то неодмінно фатальна, а у рудих, згідно з народними повір’ями, пристрасний темперамент, але «Джентльмени воліють блондинок». Так що з найдавніших часів жінка, бажаючи змінити себе або на догоду моді, або просто за покликом душі експериментує з кольором волосся. Технології не стоять на місці, і сьогодні в нашому розпорядженні сотні виробників і тисячі фарб. А як же справлялися з таким завданням багато століть назад? Чому багаті жінки обсипали себе золотом в буквальному сенсі? Коли були в моді вогненно-руді? І яке відношення до фарбування має свинцевий гребінь і нирки телят?
Зміст:
Немає нічого ефективнішого за подрібнені пуголовки
У Стародавньому Єгипті віддавали перевагу синяво-чорному або темно-коричневого кольору волосся. А всім нам відома хна використовувалася вже за чотири тисячоліття до нашої ери.
Щоб розширити палітру цього натурального барвника, єгипетські модниці підмішували найрізноманітніші інгредієнти. Правда, сучасних красунь такі “добавки” безперечно б шокували, адже звичайною справою було використання подрібнених пуголовків або крові корови.
Бути рудою стає модно
У Стародавньому Римі було модно мати руду шевелюру. Такий колір місцеві дами отримували, активно протираючи своє волосся губкою, яку змочували в милі з козячого молока і золи бамбукового дерева, а після цього по півдня сиділи на сонечку. Також для фарбування у римських модниць було і безліч інших рецептів, для яких використовувалися шкаралупа, вапно, попіл, лушпиння цибулі і навіть п’явки. Загальне божевілля на золотому кольорі волосся призвело до того, що багаті жінки посипали собі голову золотом, щоб наблизитися до ідеалу.
До речі, саме в Римі був винайдений перший спосіб хімічного фарбування. Щоб надати своєму волоссю більш темний відтінок, жінки змочували свинцевий гребінь в оцті і розчісувалися з його допомогою.
Блондинки, і тільки блондинки
У кельтів і галлів еталоном краси завжди була білява Діва. Тому все жіноче населення, щоб йому відповідати, самовіддано намагалося «вибілити» своє волосся за допомогою вапняної води. Ефект дійсно був, правда, волосся страждало від такого звернення, але істину «краса вимагає жертв» ніхто не відміняв.
Суворе Середньовіччя
У Середні століття католицька церква заборонила фарбувати волосся. Крім того, всі натуральні блондинки мимоволі потрапляли під підозру, на них дивилися косо, оскільки їх волосся могло збито з істинного шляху навіть самих морально-стійких чоловіків. Але незважаючи на всі ці строгості, дівчата того часу все одно прагнули проводити експерименти зі своїм волоссям, фарбуючи його все тієї ж хною, содою, шафраном, яйцями, сірчаним порошком і навіть нирками телят. А перший рецепт освітлення волосся придумала знаменита Марго Валуа, але, на жаль, він не дійшов до наших днів.
Черговий виток моди на рудий колір почався з приходом до влади в Англії Єлизавети I. Ця велика жінка славилася своїм вогняними волоссям, і з бажання бути схожою на неї англійки тут же почали змішувати шафран і порошок сірки. Таке ризиковане поєднання викликало нудоту, головні болі і навіть носові кровотечі, але модниць було не зупинити.
У XVIII столітті писком моди стали напудрені перуки, правда, замість пудри придворні дами використовували пшеничне борошно. Мода ця торкнулася і чоловіків. До речі, можна навести вражаючу цифру: вчені підрахували, що кількості борошна, яку витрачали на Перуки британські солдати, було б достатньо для того, щоб спекти хліб для 50 000 чоловік.
Добре забуте старе
На початку XIX століття громадська думка засуджувала жінок, що використовують косметику або з’являлися на публіці з кольором волосся, що кидається в очі. А в США протягом усього цього століття дама, що знебарвила волосся, і зовсім вважалася занадто марнославною і аморальною. Та й краса тоді була чимось другорядним, адже будь — яка жінка повинна бути перш за все доброчесною дружиною і матір’ю, а вже потім-красивою. І то необов’язково.
У тому ж XIX столітті через посилення зв’язків з Азією відбулося знайомство жінок Європи з давно вже відомим східним красуням натуральним барвником — хною. Популярність її виросла буквально до небес, і спритні продавці стали називати хною майже всі інші барвники, навіть якщо ті виробляйся на основі зовсім інших компонентів. А радісні модниці з ентузіазмом скуповували милі коробочки з ярликами, на яких був вказаний очікуваний колір волосся. Правда, іноді в їх складі все ж була присутня хна, але далеко не завжди.
Перекис і світлі локони
У XIX столітті також відбулася важлива подія для всіх жінок, фарбували волосся в світлі відтінки, тому що для цього стали використовуватися перекис водню. У 1867 році громадськості представили ефект освітлення волосся, викликаний цією речовиною. Перекис надавала шевелюрі жовтий або навіть оранжево-жовтий відтінок. І, природно, сушив волосся. Але все одно це справило сенсацію, і такий колір волосся відразу став бажаним для тисяч жінок.
В одному відомому анекдоті сказано: “у жінки все просто: коротке волосся треба відростити, довге — обстригти, пряме — завити, кучеряве— розпрямити, темне— знебарвити, а світле — пофарбувати в інший відтінок”. Але ж тепер, в столітті 21-м, це дійсно просто, доступно кожній і, найголовніше, не загрожує життю, здоров’ю і гаманцю.