Хвороба Паркінсона — це прогресуюче захворювання центральної нервової системи, обумовлене масовою загибеллю нейронів, які продукують нейромедіатор дофамін. У свою чергу він забезпечує передачу нервового імпульсу між нейронами.
Слід розрізняти хворобу Паркінсона від паркінсонізму. Паркінсонізм — це не діагноз, це синдром, тобто комплекс симптомів. Причинами його виникнення може бути не тільки хвороба Паркінсона (у 80% випадків), а й ряд інших неврологічних захворювань.
Зміст:
Етіологія і механізм розвитку
Причина захворювання для сучасної медицини залишається невідомою, проте доведено, що велике значення у розвитку хвороби Паркінсона відіграють спадковість і негативний вплив зовнішнього середовища. Вони провокують запуск незворотного процесу пошкодження нервових клітин, який поступово охоплює весь головний мозок.
Кожен сотий осіб старше 60 років у світі стикається з цим захворюванням. Найбільш схильні до хвороби Паркінсона чоловіки.
Клінічна картина
Основні симптоми хвороби Паркінсона включають:
Вираженість цих симптомів варіює в залежності від стадії захворювання.
Стадії захворювання
- 0 стадія — рухові прояви відсутні.
- I стадія — спостерігаються асиметричне однобічний прояв симптоматики.
- II стадія — симптоматика стає двостороннім, рівновагу збережено.
- III стадія — помірна втрата рівноваги, пацієнт обходиться без сторонньої допомоги.
- IV стадія — хворий здатний самостійно стояти і пересуватися, але рухова активність вже серйозно втрачена.
- V стадія — пацієнт прикутий до крісла чи ліжка і не може обійтися без сторонньої допомоги.
Швидкість розвитку хвороби індивідуальна. Крім типових симптомів можуть приєднуватися депресія, порушення ковтання, безсоння, деменція, порушення сечовипускання та інші. Ці симптоми не є специфічними для хвороби Паркінсона, але в силу своєї виразності, можуть виходити на перший план всієї клінічної картини.
Діагностика
Діагностику хвороби Паркінсона виробляють послідовно в кілька етапів.
Насамперед лікар-невролог акцентує увагу на клінічній картині, а саме виключає інші неврологічні і психіатричні захворювання, які можуть мати схожі з хворобою Паркінсона симптоми.
Фахівець також виявляє і оцінює специфічні діагностичні критерії, що характерні для даної патології: тривалість проявів симптомів, наявність асиметрії, медикаментозний тест з препаратом левадопа та інші.
Крім цього, лікарі вдаються до допомоги інструментальних обстежень. Призначається ЕЕГ, КТ та МРТ головного мозку.
Лікування
Хвороба Паркінсона на сьогоднішній день невиліковна, однак терапія здатна істотно поліпшити якість життя хворого.
Терапія розрізняється на ранніх і пізніх стадіях захворювання.
На початкових стадіях необхідність призначення лікарських препаратів визначається безліччю факторів — тяжкістю перебігу, тривалістю, швидкістю прогресування, ступенем професійної, соціальної адаптації та іншими.
На цьому етапі призначаються препарати з лікарських груп інгібіторів МАО-В (наприклад, селегин), агоністів дофамінових рецепторів (пірибедил та інші). Метою їх прийняття є зниження вираженості симптомів при мінімальних дозах.
На пізніх стадіях хвороба завжди трансформується у важку форму. Наростаючі симптоми з часом важче піддаються лікуванню. Терапія на цьому етапі полягає в призначенні препарату левадопа, незважаючи на велику кількість побічних дій, дозу ліків доводиться поступово збільшувати.
На всіх стадіях захворювання хворому і його родині рекомендується проведення психотерапії.
Для полегшення симптомів останнім часом стали використовувати транскраніальну магнітну стимуляцію (ТМС). Курс такого лікування здатний тимчасово знизити вираженість клінічних проявів. Метод являє собою стимуляцію нейронів головного мозку магнітним полем, без оперативного втручання
Також можливо нейрохірургічне лікування з втручанням на головному мозку.
Прогноз
Прогноз для хвороби Паркінсона залишається невтішним. Характерно поступове прогресування симптомів, протягом перших п’яти років з моменту захворювання стають інвалідами або гинуть близько 25% хворих. Терапія левадопой збільшує тривалість життя.