Не родом старці (ст. е. жебраки) ведуться, а кому бог велить (призведе).
Не те забедно (прикро), що вооз великий наклав, а то забедно, що сам сидить (сказала дружина, за порадою якої чоловік продав коня і купив намисто, а після на дружині дрова возив).
Немає вогню, так вогнище знати.
Ні притулку, ні пристановища. Ні скривища, ні сбивища.
Жебракові село — не гак.
Злидні міцніше багатства (шуточ.).
Жебрак хвороб шукає, а до багатого вони самі йдуть.
Жебрак, і ситий і голодний, все одним голосом співає.
Потреба вивчить, як їдять калачі.
Нужда закон не знає, а через крокує.
Нужда не мала нажити, а потрібніше, щоб, наживши, не погубити.
Потреба вчить, а панщина мучить.
Потреба — мати винахідливості.
По бідному Захару всяка тріска б’є.
Поїзжани віддають дорогою всякому рівний уклін, навіть жебракові, щоб хто не зіпсував (це на півночі; в серед. губерн. нерідко дружки з буйством розганяють зустрічних, до бійки).
При ситості пам’ятай голод, а при багатстві – бідність.
Розкидаючи ворохами, грошами не збереш.
З голодним черевом та по добрим людям.
Сам наївся, та очі не ситі. Сам ситий, очі голодні.
Зібрався, як голодний на кисіль. Зі своєю ложкою прийшов.
Суму жебрака не наповниш (все ще просить).
Ситий голодного не розуміє.
Ситий по голодному не плаче.
Ситий по голодному, а теплий по холодному не плачуть.
У багатого борода помелом, у бідного клином.
У жебрака взяти – сумою пахне.
Хизуватися замолоду, а на старість вмирати з голоду.