Діди наші живали – мед, пиво пивали, а онуки живуть – і хліба не жують.
Діди не знали біди, та онуки-набралися муки.
Дитя не плаче — мати не розуміє.
Дитя хоч і криво (хіло), та батьку, матері мило.
Для купця, удалого молодца, наша дівка хоч куди (говір, батьки нареченої).
Дочушку віддати — ночушку не спати.
Дочка з нашого послуху не виходить (згодні віддати).
За чужим передднем своїх батьків (небіжчиків) поминає.
І синові віддай, і собі на смерть залишай!
Княгині княжа, кішці котя, а Катерині своє дитя (миліший).
Коли звужене-ряжено, так наш (товар) треба продати, а ваш купити (кажуть батьки нареченої).
Хто попу не син, той не законний син.
Кунами багаті, ногами чи (тобто силою) доступні до нашого дитяти? (Питання родичів нареченої на стукіт тисяцького біля воріт; відповідь: “І кунами і ногами”.)
Кінь холь, годуй, як сина, а бережись, як ворога (як злодія).
Любов так рада — так і нуждочки немає.
Людям поволька, а бабиному синові неволька.
Маленькі дітки спати не дають, а від великих і сам не заснеш.
Малі діти — малі бідки, великі дітки — великі клопоти.
Милому дитятке та гірка частина.
Моє дитятко не рожено, не хожено, так і кинуто.
Волохатий (Кошлатий) звір на багатий двір; молодим князям так багато жити (благословення молодих батьками нареченого).
Не раби, а в помічниці (благословляючи, каже батько дочки).
Не купи у попа коні, не бери у вдови дочки.
Не купи у цигана коні, не одружуйся на поповій дочці.
Не нам з ним жити, а їй кажуть батьки нареченої).
Не плач (Не сумуй), мати, за чужим дитяти!
Не народжений – не син, а не куплений – не холоп.
Один син — не син, два сини — полсина, три сина — син.
Від рахунку не убуде (прибавка: а від недоліку убуває).
Батько багатий, та син неудатний.
Батько назбирав, а син розтрусив.
Перший онук — перша дитина.
Спіймати когось на золоту вудку.
Попові дочки (дітки), що блакитні коні: рідкісна вдається.
Пішла справа, немов вприсядочку.
Прийміть дівочу красу (гов. сваха батькам нареченої, подаючи їм на тарілці косоплетку її).
Приходьте в гості гризти кістки.
Просимо вберегти наше дітище, а чого не знає, повчити (батько нареченої батькам нареченого).
Рідненький мій батюшка, прошу ні злата, ні срібла, а прошу твого батьківського благословення (наречена батькові).
Батьки нареченого зустрічають молодих в кожухах навиворіт.
Сад загороджений, і звір збережено (говорить дружка батькам молодої, по справної весіллі).
Сват, так сват; а не сват – ін добра людина (тобто не віддасте, так і не гнівайтеся).
Своє дітище – вар біля серця.
Старий гудочник на старий лад.
Схопилася мачуха о пасинке, коли лід прошов.
У всякого свій син по лікоть в золоті, по пояс в сріблі, в лобі ясний місяць, в потилиці часті зірки.
У семи няньок дитя без ока.
Удача – попович, просвірнін син (ті. е. рідкісний вдається).
Вустами немовляти глаголить істина.
Хороша дочка Ганнуся, тільки хвалить мати та бабуся.
Хоч і дурне дитя, а все ж своє.
Чим би дитя не тішилося, аби не плакало.
Що батюшка лопаткою згрібав, то синок тростинкою порозкидав.
Що було, бачили діди, що буде, онуки побачать.
Чужі діти швидко ростуть.
Чужий син – не дітище. Чужий розум – не розум.
Чужий син дурень – сміх, а свій син дурень – смерть (сором).
