Афганська війна (1979-1989) – військовий конфлікт, що проходив у Демократичній Республіці Афганістан.
З одного боку в ньому брав участь обмежений контингент радянських військ, підтримував дії керівництва Афганістану. З іншого виступали збройні угруповання афганських моджахедів, спонсорованих країнами НАТО.
У даній статті ви дізнаєтеся причини, хід та підсумки Афганської війни. Любителям історії буде цікавий короткий екскурс в цю важливу для Росії тему.
Причини Афганської війни
Під Афганської війною розуміється військове протистояння, що тривало з 1979 по 1989 роки. Традиційно початок даного конфлікту визначається введенням радянських військ у Афганістан за наказом генерального секретаря Леоніда Брежнєва.
Однак відправною точкою війни все ж слід вважати 1973 р., коли в країні був повалений з престолу монарх Захір-шах. Після цього влада опинилася в руках Мухаммеда Дауда.
У 1978 р. сталася Саурская революція. Невдовзі була заснована Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка проголосила утворення Демократичної Республіки Афганістан. Нова влада прагнула до будівництва соціалізму, яке проходило у доволі неспокійній обстановці.
Ідейним лідером партії був Нур Мохаммад Таракі. Він намагався провести ряд реформ, які викликали невдоволення у більшості громадян.
З цієї причини всі незгодні (іншедумаючі) почали піддаватися серйозним репресіям з боку чинної влади. За період свого правління Таракі посадив у тюрми і стратив тисячі співвітчизників.
В опозицію до соціалістів стали радикальні ісламісти оголосили їм священну війну (джихад). Невдовзі було сформовано безліч загонів моджахедів («душманів»), які стали ключовою протиборчої силою. Саме з ними і вели війну радянські війська.
Оскільки більшість афганців були малоосвіченими людьми, ісламістам вдалося провести успішну пропаганду, завербувавши на свою сторону багато звичайних громадян Афганістану.
Початок війни
Після того, як моджахеди оголосили війну соціалістам, в одному місці за іншим почалися збройні сутички. Розуміючи, що ситуація виходить з-під контролю, чинна влада попросила допомоги у Радянського Союзу.
Цікавий факт, що спочатку Леонід Брежнєв разом з провідними партійними діячами виступив проти військового втручання. Однак коли обстановка в прикордонних регіонах СРСР почала загострюватися, керівництво країни вирішило вступити в конфлікт.
12 грудня 1979 р. радянський уряд оголосив про введення своїх військ у Афганістан. Такий крок був зроблений внаслідок нібито багаторазових прохань керівництва Афганістану. Насправді ж війська вводилися з метою запобігання втручання інших держав.
Варто відзначити, що крім конфлікту з моджахедами всередині правлячої верхівки також було чимало розбіжностей.
В результаті внутрішньопартійна боротьба призвела до того, що восени 1979 р. керівник НДПА Нур Мохаммад Таракі був схоплений і страчений Хафизуллой Аміном. Останній зайняв місце Таракі і продовжив війну проти ісламістів.
Згідно з деякими джерелами, Амін хотів шукати підтримки у Пакистану і Китаю, чого СРСР допустити просто не міг.
27 грудня 1979 р. радянські спецпідрозділи захопили резиденцію Аміна, після чого той був убитий. У результаті новим главою Афганістану став Бабрак Кармаль.
Хід війни
Усі перераховані вище події призвели до того, що СРСР виявився втягнутим в громадянську війну, підтримуючи при цьому чинну владу ДРА.
Афганську війну можна умовно розділити на 4 періоди. Розглянемо їх коротко.
1 період: грудень 1979 – лютий 1980 р.
- введення в Афганістан 40-ї радянської армії генерала Бориса Громова;
- взяття під контроль стратегічно важливих об’єктів.
2 період: березень 1980 – квітень 1985 р.
- проведення великомасштабних військових дій;
- перетворення і посилення афганської армії.
3 період: травень 1985 – грудень 1986
- зниження воєнних сутичок і перехід до підтримки військ Афганістану (використовувалися винищувачі і саперні загони);
- запобігання будь-яких спроб поставки зброї з інших країн.
4 період: січень 1987 р. – лютий 1989 р.
- допомога уряду Афганістану щодо встановлення примирення;
- підтримка військових операцій, що проводяться урядовою армією;
- підготовка до виведення радянських військ.
У квітні 1988 р. в Швейцарії між Афганістаном і Пакистаном був укладений договір про припинення Афганської війни. Згідно йому, війська СРСР повинні були покинути Афганістан, а від США і Пакистану вимагалося припинити будь-яку допомогу ісламістам.
Втрати в Афганській війні
Згідно з офіційними підрахунками в Афганській війні загинуло понад 15 000 радянських військовослужбовців, включаючи співробітників КДБ і МВС. Кількість поранених перевищила 53 000 чоловік.
Скільки загинуло на війні афганців – точно невідомо. За деякими даними втрати становлять від 75 000 до 90 000 чоловік. При цьому кількість біженців, які переселилися в Пакистан, Іран та інші країни, досягає позначки 850 000 – 1 500 000 осіб.
Після закінчення війни
Оскільки ісламісти не брали участь у Женевських переговорах, вони продовжили війну. Новому лідерові Афганістану, Наджибулле, було надзвичайно складно протистояти моджахедам.
Незабаром в уряді ДРА стався розкол, в результаті чого багато прихильників президента перейшли на бік противника.
Це призвело до того, що в квітні 1992 р. ісламісти взяли під контроль Кабул. Наджібулла довгий період ховався в будівлі ООН, але пізніше був схоплений і засуджений до смерті через повішення.
Протидія Радянському Союзу з боку США
Істотну допомогу в підтримці афганських бойовиків надали США. Американський уряд організовував чимало міжнародних протестів проти афганської політики СРСР.
Ще в 1980 р. була заснована Ісламська конференція, яка вимагала виведення радянських військ з Афганістану. За ініціативою Америки Генасамблея ООН прийняла резолюцію з критикою щодо дій СРСР.
Президент США Джеймс Картер закликав країни бойкотувати Олімпіаду 1980 р., що проходила в Москві.
Америка і арабські монархії перської затоки надавали фінансову і військову допомогу моджахедам. Зокрема, ісламістам поставлялися американські ПЗРК «Стінгер», мінно-вибухові засоби, боєприпаси і т. д. Крім цього ЦРУ проводило ряд операцій, спрямованих проти СРСР.
Так виглядала Афганська війна, яка досі обговорюється в усьому світі.
«Афганський синдром»
Повернувшись з Афганської війни в СРСР – в абсолютно інший світ, з загостреним почуттям справедливості і готовністю прийти на допомогу нужденному, молоді ветерани, в кращому випадку, товариством не сприймалися.
Єдино вірна, за поняттями самого воїна-афганця, модель відносин між людьми не вживалася в існуючий світопорядок громадянки. А прийняти ці правила життя нетовариська ветеран з посттравматичним синдромом був не готовий і тому нерідко кидав виклик суспільству.
Різні політичні сили намагалися використати молодих ветеранів як соціально активну категорію населення у своїх інтересах.
Ворогуючі сторони у всіх міжнаціональних конфліктах вербували ветеранів у лави бойовиків. Багато з них вступали в організовані злочинні угруповання.
Повернулися з Афганістану воїнам часто доводилося чути посилання на слова: «Ми вас туди не посилали», у відповідь з вуст молодих ветеранів звучала фраза: «Я в свій Афган пішки готовий піти, дістала ваша удавана, брехлива і меркантильна громадянська середовище».
Військовий історик Юрій Рубців зазначає, що «тестування, проведене на початку 1990-х років, показало, що як мінімум 35-40 % учасників війни в Афганістані гостро потребували допомоги професійних психологів».
Що ж, тепер ви знаєте головні події Афганської війни. Якщо вам сподобалася ця стаття – поділіться нею в соціальних мережах та підписуйтесь на сайт.