Блез Паскаль – видатний французький математик, механік, фізик, літератор і філософ. Класик французької літератури, один із засновників математичного аналізу, теорії ймовірностей та проективної геометрії, творець перших зразків лічильної техніки, автор основного закону гідростатики.
Паскаль – напрочуд різнобічний геній. Проживши всього 39 років, більшу частину з яких він тяжко хворів, він зумів залишити вагомий слід у науці і літературі. Його унікальна здатність проникати в саму суть речей дозволила йому не лише стати одним з найвидатніших учених усіх часів, але й допомогла відобразити свої думки в безсмертних літературних творах.
У них Паскаль передбачив ряд ідей Лейбніца, П. Бейля, Руссо, Гельвеція, Канта, Шопенгауера, Шелера та багатьох інших.
В честь Паскаля названі:
- кратер на Місяці;
- одиниця вимірювання тиску і напруги (у механіці) у системі СІ;
- мова програмування Pascal.
- Один з двох університетів у Клермон-Феррані.
- Щорічна французька наукова премія.
- Архітектура відеокарт GeForce 10, розроблена компанією Nvidia.
Поворот Паскаля від науки до християнської релігії стався раптово, і по опису самого вченого – через надприродне переживання. Це був, мабуть, безпрецедентний випадок в історії. Принаймні, якщо говорити про вчених такого масштабу.
Зміст:
Біографія Паскаля
Блез Паскаль народився у французькому місті Клермон-Ферран у родині голови податкового управління Етьєна Паскаля.
У нього було дві сестри: молодша – Жаклін і старша – Жільберта. Мати померла, коли Блезу було 3 роки. У 1631 році сім’я переїхала в Париж.
Дитинство і юність
Блез ріс надзвичайно обдарованою дитиною. Його батько Етьєн самостійно займався освітою хлопчика; при цьому він і сам непогано розбирався в математиці: відкрив і досліджував невідому раніше алгебраїчну криву, що дістала назву «равлик Паскаля», а також входив у комісію з визначення довготи, створену кардиналом Рішельє.
Батько Паскаля мав чіткий план інтелектуального розвитку сина. Він вважав, що з 12 років Блез повинен вивчати стародавні мови, а з 15 – математику.
Розуміючи, що математика має властивість заполоняти і задовольнятись собою розум, він не хотів, щоб Блез з нею знайомився, побоюючись, як би це не змусило його нехтувати латиною та іншими мовами, у яких він бажав його вдосконалювати. Бачачи ж у дитини надзвичайно сильний інтерес до математики, він сховав від нього книжки з геометрії.
Однак Блез, залишаючись вдома один, приймався вугіллям креслити на підлозі різні фігури і вивчати їх. Не знаючи геометричних термінів, він називав лінію «паличкою», а окружність «кільцем».
Коли батько випадково застав Блеза за одним з таких самостійних уроків, він був вражений: юний геній, переходячи від одного доказу до іншого, так далеко просунувся у своїх дослідженнях, що дійшов до тридцять другої теореми першої книги Евкліда.
«Тому можна сказати без жодного перебільшення, – писав відомий російський вчений М. М. Філіппов, – що Паскаль вдруге винайшов геометрію древніх, створену цілими поколіннями єгипетських і грецьких вчених. Це факт безприкладний навіть у біографіях видатних математиків».
За порадою свого друга Етьєн Паскаль, вражений незвичайною обдарованістю Блеза, відмовився від свого початкового плану навчання і дозволив синові читати математичні книжки.
У години відпочинку Блез вивчав Евклидову геометрію, а пізніше, з допомогою батька, перейшов до робіт Архімеда, Аполлонія, Паппа Олександрійського і Дезарговой.
У 1634 році, коли Блезу було всього 11 років, хтось за обіднім столом зачепив ножем фаянсове блюдо, яке тут же зазвучало. Хлопчик звернув увагу, що варто було доторкнутися до страви пальцем, як звук зникає. Щоб знайти цьому пояснення, юний Паскаль провів серію дослідів, результати яких пізніше виклав у «Трактаті про звуках».
З 14 років Паскаль брав участь у щотижневих семінарах відомого тоді математика Мерсенна, що проводяться по четвергах. Тут він познайомився з видатним французьким геометром Дезаргом. Юний Паскаль був одним з небагатьох, хто вивчив його праці, написані складною мовою.
В 1640 році виходить перший друкований твір 17-річного Паскаля – «Досвід про конічних перерізах», шедевр, який увійшов у золотий фонд математики.
У січні 1640 року сім’я Паскаля переїхала в Руан. У ці роки здоров’я Паскаля, і без того поганий, стало погіршуватися. Тим не менш, він продовжував активно працювати.
Машина Паскаля
Тут слід зупинитися на одному цікавому епізоді біографії Паскаля. Справа в тому, що Блез, як всі непересічні уми, звертав свій інтелектуальний погляд на все, що його оточувало.
У цей період життя батько Блеза, будучи інтендантом Нормандії, часто займався нудними розрахунками в розподілі податків, мит і податків.
Бачачи, як батько працює з традиційними способами обчислення і, знаходячи їх незручними, Паскаль задумав створити обчислювальне пристрій, яке могло б істотно спростити розрахунки.
1642 року 19-річний Блез Паскаль почав створення своєї підсумковій машини «паскаліни», в цьому, за його власним визнанням, йому допомогли знання, отримані в ранні роки.
Машина Паскаля, що стала прототипом калькулятора, виглядала як ящик, наповнений численними пов’язаними один з одним шестерінками, і робила розрахунки з шестизначними числами. Щоб гарантувати точність роботи свого винаходу, Паскаль особисто був присутній при виготовленні всіх її складових.
Французький Архімед
Незабаром машина Паскаля була підроблена в Руані одним майстром, який не бачив оригіналу і збудував копію, керуючись лише розповідями про «рахунковому колесі» Паскаля. Незважаючи на те, що підроблена машина була абсолютно непридатна для виконання математичних операцій, Паскаль, зачеплений цією історією, залишив роботу над своїм винаходом.
Щоб спонукати його продовжити вдосконалення машини, друзі привернули до неї увагу одного з найбільш високопоставлених чиновників Франції – канцлер Сег’є. Той, вивчивши проект, порекомендував Паскалю не зупинятися на досягнутому. У 1645 році Паскаль підніс Сег’є готову модель машини, а через 4 роки отримав королівський привілей на свій винахід.
Винайдений Паскалем принцип пов’язаних коліс майже на три століття став основою створення більшості арифмометров, а самого винахідника стали називати французьким Архімедом.
Знайомство з янсенизмом
У 1646 році сім’я Паскаля через лікарів, які лікували Етьєна, знайомиться з янсенизмом – релігійним рухом в католицькій церкві.
Блез, вивчивши трактат відомого голландського єпископа Янсения «Про перетворення внутрішньої людини» з критикою прагнення до «величі, знання і задоволення», відчуває сумніви: чи не є його наукові вишукування гріховним і безбожних заняттям? З усієї родини саме він найбільш глибоко переймається ідеями янсенизма, переживаючи своє «перше звернення».
Однак поки він не залишає заняття наукою. Так чи інакше, але саме ця подія повністю змінить його життя в недалекому майбутньому.
Досліди з трубкою Торрічеллі
Наприкінці 1646 року Паскаль, дізнавшись від знайомого свого батька про торричеллиевой трубці, повторив досвід італійського вченого. Потім він зробив серію видозмінених експериментів, прагнучи довести, що простір в трубці над ртуттю не заповнено ні її парами, ні розрідженим повітрям, ні якоїсь «тонкою матерією».
В 1647 році, вже перебуваючи в Парижі і, незважаючи на гостру хворобу, Паскаль опублікував результати своїх дослідів в трактаті «Нові досліди, що стосуються порожнечі».
У заключній частині своєї праці Паскаль стверджував, що простір у верхній частині трубки «не заповнено ніякими відомими у природі речовинами … і можна вважати це простір дійсно порожнім, до тих пір, поки експериментально не доведено існування там якого-небудь речовини». Це було попереднє доказ можливості порожнечі і того, що гіпотеза Арістотеля про «острах порожнечі» має межі.
Довівши існування атмосферного тиску, Блез Паскаль спростував одну з основних аксіом старої фізики і встановив основний закон гідростатики. На основі закону Паскаля працюють різні гідравлічні пристрої: гальмівні системи, гідравлічні преси і т. п.
«Світський період» в біографії Паскаля
В 1651 році помирає батько Паскаля, а молодша сестра, Жаклін, йде до монастиря Пор-Рояль. Блез, раніше підтримував сестру в її прагненні до чернечого життя, боячись тепер втратити єдиного друга і помічника, просив Жаклін не залишати його. Однак вона залишилася непохитною.
Звичне життя Паскаля закінчилася, а в його біографії відбулися серйозні зміни. Більше того, до всіх бід додалася те, що стан його здоров’я суттєво погіршився.
Саме тоді лікарі наказують вченому зменшити розумову навантаження і більше часу проводити в світському суспільстві.
Навесні 1652 року в Невеликому Люксембурзькому палаці, у герцогині д Эгийон Паскаль демонстрував свою арифметичну машину і ставив фізичні досліди, заслужив загальне захоплення. У цей період біографії Блез зав’язує світські відносини з видатними представниками французького суспільства. Всі хочуть бути ближче до геніального вченого, слава якого розрослася вже далеко за межі Франції.
Саме тоді Паскаль пережив відродження інтересу до досліджень і прагнення до слави, які він придушував в собі під впливом вчення янсенистов.
Найближчою з друзів-аристократів для вченого став герцог де Роанне, захоплювався математикою. В будинку герцога, де Паскаль подовгу жив, йому була відведена особлива кімната. Роздуми, засновані на спостереженнях, зроблених Паскалем у світському суспільстві, пізніше увійшли до його унікальний філософський твір «Думки».
Цікавий факт, що популярні на той час азартні ігри призводять до того, що в листуванні Паскаля, Ферма, закладаються основи теорії ймовірностей. Вчені, вирішуючи задачу про розподіл ставок між гравцями при перерваної серії партій, використовували кожен свій власний аналітичний метод підрахунку ймовірностей, і прийшли до однакового результату.
Саме тоді Паскаль створює «Трактат про арифметичне трикутнику», а в листі Паризької академії повідомляє, що готує фундаментальна праця під назвою «Математика випадку».
«Друге звернення» Паскаля
В ніч з 23 на 24 листопада 1654 року, «від десяти з половиною годин вечора до половини першого ночі», Паскаль, за його словами, пережив містичне осяяння згори.
Прийшовши до тями, він тут же переписав думки, накреслені на чернетці на шматочок пергаменту, який був зашитий їм в підкладку одягу. З цією реліквією, тим, що його біографи назвуть «Меморіалом Паскаля», він не розлучався до самої смерті. Текст «Меморіалу Паскаля» читайте тут.
Ця подія докорінно змінила його життя. Паскаль не розповів про те, що сталося, навіть сестрі Жаклін, але попросив главу Пор-Рояля Антуана Сенглена стати його духівником, обірвав світські зв’язку і покинув Париж.
Спочатку він живе у замку Вомюрье у герцога де Люїнь, потім, в пошуках самоти, переселяється в заміський Пор-Рояль. Він зовсім припиняє заняття наукою. Незважаючи на суворий режим, якого дотримувалися відлюдники Пор-Рояля, Паскаль відчуває значне поліпшення свого здоров’я і переживає духовний підйом.
Відтепер він стає апологетом янсенизма і віддає всі сили літературі, направивши своє перо на захист «вічних цінностей». Тоді ж він готує для «малих шкіл» янсенистов підручник «Елементи геометрії» з додатками «Про математичному умі» і «Мистецтво переконувати».
«Листи до провінціала»
Духовним лідером Пор-Рояля був один з найосвіченіших людей того часу – доктор Сорбонни Антуан Арно. На його прохання Паскаль включається в полеміку янсенистов з єзуїтами і створює «Листи до провінціала» – блискучий зразок французької літератури, що містить люту критику ордена і пропаганду моральних цінностей, викладених у дусі раціоналізму.
Почавши з обговорення догматичних розбіжностей між янсенистами і єзуїтами, Паскаль перейшов до засудження моральної теології останніх. Не допускаючи переходу на особистості, він засуджував казуїстику єзуїтів, провідну, на його думку, падіння моральності людини.
«Листи» були опубліковані у 1656-1657 рр. під псевдонімом і викликали чималий скандал. Вольтер писав: «Робилося багато спроб показати єзуїтів огидними; але Паскаль зробив більше: він показав їх безглуздими і смішними».
Звичайно, після публікації цієї праці вчений ризикував потрапити в Бастилію, і йому довелося деякий час переховуватися. Він часто змінював місця свого перебування і жив під чужим ім’ям.
Дослідження циклоїди
Відмовившись від систематичних занять наукою, Паскаль, тим не менш, зрідка обговорював математичні питання з друзями, хоча і не збирався більше займатися науковою творчістю.
Єдиним винятком стало фундаментальне дослідження циклоїди (за словами друзів, він зайнявся цією проблемою, щоб відволіктися від зубного болю).
За одну ніч Паскаль вирішує завдання Мерсенна про циклоїді і робить унікальний ряд відкриттів в її вивченні. Спочатку він не хотів оприлюднювати отримані результати. Але його друг герцог де Роанне запропонував влаштувати конкурс на рішення завдань циклоїди серед найбільших математиків Європи. У конкурсі брали участь багато уславлені вчені: Валіс, Гюйгенс, Рен та інші.
Протягом півтора років, вчені готували свої дослідження. В результаті, рішення Паскаля, знайдені їм всього за кілька днів гострого зубного болю, журі визнало найкращими, а використаний ним у роботах метод нескінченно малих вплинув надалі на створення диференціального і інтегрального обчислення.
«Думки»
Ще близько 1652 р. Паскаль задумав створити фундаментальну працю – «Апологію християнської релігії». Однією з головних цілей «Апології…» повинна була стати критика атеїзму і захист віри.
Він постійно роздумував над проблемами релігії, і його задум змінювався з плином часу, але приступити до роботи над працею, який замислювався як основна праця життя, заважали різні обставини.
Починаючи з середини 1657 року, Паскаль робить фрагментарні записи своїх думок на окремих аркушах, класифікуючи їх за темами.
Розуміючи фундаментальне значення своєї задумки, Паскаль відводив собі на створення цієї праці десять років. Однак хвороба перешкодила йому: з початку 1659 року він робив тільки уривчасті записи.
Лікарі заборонили йому будь-які розумові навантаження і ховали від нього папір і чорнило, але хворий примудрявся записувати все, що приходило йому в голову, буквально на будь-якому підручному матеріалі. Пізніше, коли він не міг вже навіть диктувати, він припинив роботу.
Збереглося близько тисячі уривків, різних за жанром, обсягом і ступенем завершеності. Вони були розшифровані і видані книгою під назвою «Думки про релігію та інших предметах», потім книга називалася просто «Думки».
В основному вони присвячені сенсу життя, призначення людини, а також взаємин Бога і людини.
Що ж це за химера — людина? Яка дивина, яке чудовисько, який хаос, яке поле суперечностей, яке диво! Суддя всіх речей, безглуздий земляний черв’як, хранитель істини, стічна яма сумнівів і помилок, слава і сміття всесвіту.
Блез Паскаль «Думки»
«Думки» увійшли в класику французької літератури, а Паскаль став єдиним у новій історії великим літератором і великим математиком одночасно.
Вибрані думки Паскаля читайте тут.
Останні роки
З 1658 року здоров’я Паскаля швидко погіршується. Згідно з сучасними даними, протягом свого недовгого життя Паскаль страждав від цілого комплексу важких захворювань: злоякісної пухлини головного мозку, кишкового туберкульозу та ревматизму. Його долає фізична слабкість, і регулярно мучать жахливі головні болі.
Гюйгенс, відвідав Паскаля в 1660 р., знайшов його глибоким старим, незважаючи на те, що в той момент Паскалю було всього 37 років. Паскаль розуміє, що скоро помре, але не відчуває страху перед смертю, кажучи сестрі Жильберте, що смерть забирає у людини «нещасну здатність грішити».
Особистість Паскаля
Блез Паскаль був надзвичайно скромний і надзвичайно доброю людиною, а його біографія сповнена прикладами дивовижною жертовності.
Він безмежно любив бідних і завжди намагався їм допомогти навіть (і найчастіше) в збиток собі. Його друзі згадують:
«Він ніколи нікому не відмовляв у милостині, хоча сам був небагатий і витрати, яких вимагали його часті недуги, перевищували його доходи. Він завжди давав милостиню, відмовляючи собі в найнеобхіднішому. Але коли йому на це вказували, особливо, коли його витрати на милостиню бували дуже великі, він засмучувався і казав нам: «Я помітив, що як би не був бідний чоловік, після його смерті завжди щось залишається». Іноді він заходив так далеко, що йому доводилося займати на життя і брати в борг з відсотками, щоб мати можливість роздавати бідним усе, що в нього було; після цього він ні за що не хотів вдаватися до допомоги друзів, тому що він взяв собі за правило ніколи не рахувати чужі потреби обтяжливими для себе, але завжди остерігатися обтяжувати своїми потребами інших».
Восени 1661 року Паскаль поділився з герцогом де Роанне ідеєю створення дешевого і доступного для бідних людей способу пересування в багатомісних каретах. Герцог оцінив проект Паскаля, і через рік у Парижі відкрився перший маршрут громадського транспорту, названого згодом омнибусом.
Незадовго до смерті, Блез Паскаль прийняв у свій дім сім’ю бідняка, який не міг платити за житло. Коли один із синів цього бідняка захворів на вітрянку, Паскалю порадили на час видалити з дому хворого хлопчика.
Але Блез, будучи вже сам тяжко хворим, сказав, що для нього переїзд менш небезпечний, ніж для дитини, і попросив, щоб краще його перевезли до сестри, хоча це було для нього великих труднощів.
Такий був Паскаль.
Смерть і пам’ять
У жовтні 1661 року, в розпал нового витка переслідування янсенистов, помирає сестра великого вченого – Жаклін. Це стало важким ударом для вченого.
19 серпня 1662 року після болісної тривалої хвороби Блез Паскаль помер. Його поховали в парафіяльній церкві Парижа Сен-Етьєн-дю-Мон.
Проте залишатися в невідомості Паскалю не судилося. Відразу ж після кончини решето історії стало просіяти його спадщина, почалася оцінка його життя і творчості, що випливає з епітафії:
Чоловік, який не знав подружжя,
В релігії святий, чеснотою славний,
Вченістю знаменитий,
Розумом гострий…
Возлюбивший справедливість,
Правди захисник…
Псують християнську мораль найжорстокіший ворог,
У кого ритори люблять красномовство,
У кого письменники визнають витонченість,
У кого математики захоплюються глибиною,
У кого філософи шукають мудрість,
У кого доктора вихваляють богослова,
У кого благочестиві шанують аскета,
Ким все захоплюються… Кого всім треба знати.
Наскільки багато, перехожий, ми втратили в Паскалі,
Він був Людовіком Монтальтом.
Сказано достатньо, на жаль, підступають сльози.
Замовкаю…
Через два тижні після смерті Паскаля Ніколя сказав: «Воістину можна сказати, що ми втратили один з найбільших умів, які коли-небудь існували. Я не бачу нікого, з ким можна було б його порівняти: Піко делла Мірандола і всі ці люди, якими захоплювався світ, були дурнями біля нього… Той, про кого ми сумуємо, був королем у королівстві розумів…».
Якщо вам сподобалася біографія Паскаля – поділитеся нею в соціальних мережах. Якщо вам взагалі подобаються біографії великих людей та цікаві історії з їхнього життя – підписуйтесь на сайт.