Що таке черевний тиф? Причини виникнення, діагностику та методи лікування розберемо в статті доктора, інфекціоніста зі стажем в 11 років.
Зміст:
Визначення хвороби, причини захворювання
Черевний тиф (Typhys abdominalis typhoid fever) — це інфекційна патологія гострого характеру, що викликається бактерією Salmonella typhy, яка вражає ендотеліальну вистилку судин і лімфоїдні формування тонкого кишечника. Клінічно характеризується специфічним синдромом загальної інфекційної інтоксикації, синдромом ураження шлунково-кишкового тракту (ентерит), розеолезною екзантемою (висипом), збільшенням печінки, селезінки та внутрішньочеревних лімфовузлів, а також бронхітом.
Етіологія
царство-бактерії
сімейство-Enterobacteriaceae
рід — Salmonella
підвид — Enterica
серовар — Typhy
Термін «Typhy» (від грец. τφος) означає дим, туман.
Дані бактерії є грам-негативними паличками, що не утворюють спор. В своїй структурі містять від 8 до 14 джгутиків, мобільні, ростуть на простих поживних середовищах з домішкою жовчі.
Їх антигенна структура дуже непроста. Вона складається з:
- О-антигену (лежить на поверхні мікроорганізму, представляє ліпідно-полісахаридний комплекс, термолабільний, кип’ятіння близько двох годин не призводить до деструкції; відповідає за видову специфічність-серогрупи);
- Н-антигену (джгутиковий, термолабільний);
- Vi-антигену (включений в о-антиген, термолабілен, є антигеном вірулентності, який сприяє до зараження організму);
- К-антигену (білково-полісахаридні комплекси, що відповідають за здатність бактерій до впровадження в макрофаги і подальшого розмноження в них).
Здатні до L-трансформації — часткового або повного зникнення клітинної стінки, в результаті чого бактерія набуває здатність переносити несприятливі для себе умови.
Стійкі у зовнішньому середовищі на білизні зберігаються до 80 діб, у випорожненнях — до 30 діб, в туалетах — до 50 діб, у воді водопроводів (без достатнього хлорування) — до 4 місяців, у грунті — до 9 місяців, у молоці — до 3 місяців, в овочах — до 10 діб. У воді при нагріванні до 50°С живуть 1 годину, до 60°С — 30 хвилин, в кип’яченою воді гинуть миттєво. При заморожуванні живуть до 60 діб, в 0,4% хлорного вапна і сучасних дезинфектантах зберігають життєздатність до 10 хвилин.
Епідеміологія
Антропоноз. Убіквітарна (повсюдна) інфекція, але переважно поширена в теплих країнах. Щорічна захворюваність черевним тифом становить понад 20 млн осіб, з яких гине до 200 тисяч хворих.
Першоджерело інфекції-люди (хворі і носії). Ненавмисним джерелом черевнотифозної бактерії іноді стають равлики, устриці, що інфікуються в контамінованої (забрудненої вірусом) води.
Механізм передачі — фекально-оральний (водний, харчовий, контактно-побутовий шлях).
Індекс сприйнятливості організму (його здатність реагувати на впровадження збудника розвитком захворювання або носійства) становить 40-50%.
Сезонність літньо-осіння (в жарких країнах цілий рік).
Імунітет типоспецифічний, тривалий, проте не виключається вторинне захворювання через тривалий час.
Симптоми черевного тифу
Інкубаційний період триває від 7 до 25 днів. Захворювання починається поступово, при цьому лихоманка має постійний характер.
Виникають синдроми:
- специфічної загальної інфекційної інтоксикації;
- розеолезної екзантеми — провідний синдром;
- синдром ураження шлунково-кишкового тракту (запалення тонкої кишки (ентериту) або запору — парез кишечника);
- збільшення печінки і селезінки (гепатоліенальний синдром);
- запалення лімфовузлів брижі кишечника (мезаденіту);
- брюшнотифозного бронхіту.
Переважно захворювання починається з повільно наростаючої кволості, малорухливості, головного болю нечіткої локалізації, з’являється озноб, стрибок температури тіла до 39-40°С, зниження апетиту, інверсія сну (безсоння вночі і сонливість вдень). Через пару днів приєднується кашель, метеоризм, бурчання в животі, діарея (згодом зміняється запором), з’являються кошмарні сновидіння.
Об’єктивні дані виявляють оглушення, хворі мало рухаються, лежать в прострації з закритими очима, на запитання дають малоінформативні відповіді після деякого роздуми. Особа хворого бліде, покривні тканини сухуваті і гарячі на дотик. На 7-8 день від початку захворювання з’являється розеолезная висип у вигляді поодиноких елементів, відмежованих від здорових покривів і кілька виступаючих над нею, зникають при натисканні, після себе залишає пігментацію, іноді відбувається просочування кров’ю, рідко виникають нові підсипання. Локалізація висипу — на животі, внизу грудей.
Досить рідкісним є фарбування долонь і стоп в жовтий колір-ендогенна каротинова гіперхромія (симптом Пилиповича).
Іноді збільшуються і робляться болючими задньошийні і пахвові лімфовузли.
З боку серцево-судинних органів намічається брадикардія, зниження артеріального тиску, загальне аускультативне ослаблення серцевих тонів.
При аускультації легенів вислуховуються сухуваті хрипи розсіяної локалізації, при переході в пневмонію хрипи стають вологими.
Під час огляду живота відзначається його здуття, глибоке бурчання, і сприйнятливість до пальпації сліпої кишки, можливе виникнення симптому Падалки — вкорочення перкуторного звуку в правій здухвинній зоні, обумовлене запаленням внутрішньочеревних лімфовузлів. З 3-5 дня відзначається збільшення селезінки, а до кінця першого тижня — і печінки. З’являється симптом Штернберга — легка болючість при натисканні живота по осі брижі в результаті запалення в брижових лімфовузлах. Спостерігається відсутність стільця (обстипація) або помірний ентерит.
При фарингоскопії видно мову з тріщинами, без вологи, зі слідами зубів, закритий товстим бурим або брудно-коричневим нальотом (фулігінозний язик), але з чистими краями і кінчиком. Ротоглотка помірно червона.
В останнє десятиліття набувають значення досить видозмінені форми захворювання, найчастіше включають лише значне підвищення температури тіла без явних кишкових розладів і висипу, з відсутністю вираженої інтоксикації, що нерідко ставить у глухий кут навіть досвідчених лікарів.
Необхідно диференціювати черевний тиф, характерним симптомом якого є тривала висока лихоманка при відсутності органних уражень, з іншими захворюваннями:
- гнійно-запальні захворювання нирок (дискомфорт і болі в поперековій області, позитивний симптом Пастернацького, порушення сечовипускання, зміни в загальних аналізах сечі);
- гострі респіраторні захворювання (при черевному тифі немає синдрому ураження верхніх дихальних шляхів, а при ГРЗ немає мезаденіта);
пневмонія; - малярія (пароксизми (різке збільшення) температури, підвищене потовиділення, коливання температури більше 1°С);
- ку-лихоманка (гострий початок, гіперемія обличчя (приплив крові), гостра пітливість);
- лептоспіроз (раптовий початок, болі в м’язах литок, обличчя і шия червоні, жовтяниця, нейтрофільний лейкоцитоз);
- бруцельоз (непогане самопочуття при високій температурі, різка пітливість, немає здуття живота, специфічні симптоми).
Патогенез черевного тифу
Що заражає доза — від 10 млн до 1 млрд мікробів (знаходиться лише в 0,001-0,01 г фекалій хворого). Вхідні ворота — рот. Далі мікроорганізми переходять в шлунок (частина їх гине), потім в тонкий кишечник і його слизову оболонку, де захоплюються макрофагами, в яких тифозні бацили не тільки не гинуть, але живуть і навіть множаться.
Після цього сальмонели мігрують в лімфоїдні органи тонкого кишечника (одиночні лімфатичні вузли і бляшки Пейера), а звідти в помірній кількості потрапляють у кров.
Починається розвиток бактерій в брижових і заочеревинних лімфовузлах, а після за допомогою грудного протоку відбувається вивільнення їх у системний кровотік — починається бактеріємія (частина їх гине з вивільненням ендотоксину), викликаючи інтоксикацію: відбувається токсинный удар по нервовим центрам з преобладжанием процесів гальмування (status typhosus).
Пригнічення діенцефальних структур веде до інверсії сну, порушення апетиту, порушення вегетативної функції. Ендотоксин впливає і на чутливі нервові волокна, що веде до поживних порушень шкіри, порушення кровопостачання в слизовій оболонці і лімфоїдних структур-механізм виникнення виразок тонкого кишечника. Спостерігається токсичне ураження міокарда, можливе виникнення інфекційно-токсичного шоку. Порушується тонус периферичних судин, вихід частини плазми в екстравазальний простір, що веде до розвитку гіповолемії і циркуляторного колапсу. В процесі захворювання збудник повторно потрапляє в кишечник з жовчю. Відбувається патологічний процес в червоному кістковому мозку (порушення кровотворення).
Значна роль в патогенезі хвороби належить і самостійної ролі мікроорганізму: при бактеріємії паренхіматозні органи нашпиговываются хвороботворними агентами, де потрапляють до захоплення елементами мононуклеарно-фагоцитарної системи та з-за неспроможності роботи останніх утворюють гнійні вогнищеві ураження (менінгіти, остеомієліти, пневмонії та інше). Також при житті бактерії виділяють ентеротоксин, що призводить до діареї.
Надалі при боротьбі організму і мікроба починається звільнення людського тіла від сальмонел за допомогою органів виділення (переважно у печінці): велика частина їх гине, а деякі надходять з жовчю в просвіт кишечника і виділяються в навколишнє середовище, а знову проникають в лімфоїдні освіти кишечника. Віддача черевнотифозної бактерії йде різними шляхами з різними секретами організму (кал, сеча, піт, материнським молоком).
Приблизно на п’ятий день захворювання з’являються антитіла IgM до збудника, а до кінця другого тижня специфічні антитіла Ig G. Під впливом імунних факторів може відбувається L-трансформація бактерій, що призводить до тривалого неинфекционному процесу (для імунітету) і виникненню рецидивів.
Періоди патологічних змін в тонкому кишечнику:
- перший тиждень — набухання групових лімфатичних фолікулів;
- другий тиждень — їх некроз;
- третій тиждень — відторгнення некротичних мас і утворення виразок;
- третій-четвертий тиждень — період чистих виразок;
- п’ятий-шостий тиждень — загоєння виразок.
У будь-який період може розвинутися кровотеча і перфорація виразок.
Класифікація та стадії розвитку черевного тифу
За клінічною формою захворювання ділиться на:
Маніфестні:
- типова форма;
- атипова форма — підрозділяється на абортивну (швидкий зворотний розвиток) і стерту (всі ознаки виражені слабо);
- Носійство:
первинне (при тривалій персистенції збудника в гранулемах); - вторинне (виникає при проникненні збудника в патологічно змінені органи — жовчний міхур, кістковий мозок — на будь-якому етапі інфекційного процесу).[5]
Ускладнення черевного тифу
Факторами ризику розвитку ускладнень є:
- важкий перебіг при відсутності поліпшення протягом 3-4 діб;
- пізня госпіталізація;
- мікст-інфекція;
- Комбіновані ураження;
- поява лейкоцитозу.
До ускладнень захворювання відносяться:
- перфорація кишечника — сопросвождается болями в животі, симптомами подразнення очеревини, наприклад симптом Щоткіна-Блюмберга, підвищенням частоти дихальних рухів, напругою м’язів черевної стінки і здатне привести до перитоніту;
Важливо: при черевному тифі виключаються будь-які явні больові відчуття в животі, тому їх поява у хворого на тифопаратифозні захворювання розцінюється як ризик ускладнення і вимагає уваги і можливого переведення в профільне відділення.
- кишкова кровотеча — відбувається зниження температури тіла, прояснення свідомості, тимчасове поліпшення самопочуття, потім хворий блідне, загострюються риси обличчя, він покривається холодним липким потом, знижується артеріальний тиск, збільшується пульс;
- інфекційно-токсичний шок — знижується температура тіла і артеріальний тиск, виникає стан прострації, блідість з сіруватим відтінком;
- пневмонія, міокардит, холецистохолангіт, тромбофлебіт, менінгіт, паротит, артрити, пієлонефрит;
- інфекційний психоз.
Діагностика черевного тифу
- загальноклінічний аналіз крові з лейкоцитарною формулою (лейкопенія, так як уражається червоний кістковий мозок, анеозінофілія, нейтропенія, відносна лімфопенія, тромбоцитопенія, анемія, ШОЕ в нормі);
- загальноклінічний аналіз сечі (показники гострої токсичної нирки);
- біохімічний аналіз крові (підвищення АЛТ, АСТ, порушення електролітного балансу);
- копрограма (порушення перетравлення, жир, крохмаль);
- серологічна діагностика (РНГА, в тому числі з Унітіолом, РПГА, ІФА різних класів);
- бактеріологічний метод (посів крові, калу на середовища з жовчю — жовчний бульйон або середовище Раппопорта, на стерильну дистильовану воду — метод Клодницкого, на стерильну водопровідну воду — метод Самсонова: попередні результати через 4-5 діб, остаточний — через 10 днів).
Лікування черевного тифу
Місце лікування — інфекційне відділення лікарні.
Режим — бокс, строго постільний до 10 дня нормальної температури тіла. У цей період неприпустимо натуживание.
Показана дієта № 4 за Певзнером (калорійна, з підвищеним вмістом білка, механічно і хімічно щадна).
Етіотропна терапія проводиться до 10 дня нормальної температури тіла при будь-якого ступеня тяжкості (перекривається природний цикл збудника). Призначаються препарати вибору — фторхінолони, цефалоспорини.
Патогенетично здійснюється комплекс заходів щодо поповнення ОЦК, ентеросорбції, підвищення регенеративних процесів в кишечнику, а також показана антиоксидантна терапія, насичення вітамінами, відновлення нормальної мікрофлори кишечника.
Проводиться постійний моніторинг хворих для виключення ускладнень, поява яких вимагає переведення пацієнтів в реанімаційне відділення.
Виписка здійснюється при нормалізації клінічного стану та лабораторних показників, триразового негативного посіву калу і сечі, але не раніше 21 дня нормальної температури тіла.
За перехворіли встановлюється диспансерне спостереження строком на три місяці з обов’язковим посівом крові і сечі в кінці періоду спостереження.
Прогноз, профілактика
До методів неспецифічної профілактики відносяться:
- підтримання на достатньому рівні санітарного стану джерел водопостачання, очисних споруд;
- боротьба з джерелами забруднення навколишнього середовища, очищення і знезараження стічних вод, вигрібних ям;
- дотримання санітарних норм і правил при зборі, обробці, зберіганні та приготуванні харчових продуктів;
- дотримання людьми правил санітарно-гігієнічної культури;
- своєчасне виявлення бактеріоносіїв (особливо серед осіб декретованого контингенту, зокрема працівників сфери харчування та обслуговування населення).
Протягом трьох місяців перехворіли з осіб декретованого контингенту не допускаються на об’єкти громадського харчування та водопостачання.
Специфічною профілактикою є вакцинація (полісахаридні вакцини, засновані на очищеному Vi-антигені для осіб з дворічного віку — ін’єкційно і жива аттенуированная вакцина з 5 років — орально). вакцина з 5 років — орально).